Застереги історії “Червоного століття” на початку ХХІ-го
Видавництво “АртЕк” пропонує читачеві нову книгу відомого філософа, громадського діяча Мирослава Поповича “Червоне століття”. Сам автор подарував цю книжку А.Подольському.
Філософ у вступі до книжки визначає, що вона “не є історією “червоного століття”. Скоріше це спроба написати філософію історії. “Побачити смисл історії нашого часу”, - як пише Мирослав Попович. В тому самому вступі, автор намагається переглянути звичні для нас наукові і колонаукові техногенічні перепитії, замінити їх на
гуманітарний погляд, підкреслює своє співчуття до трагедії винищення євреїв, та інших геноцидів. В той же час, звертаючись саме до “червоної” барви минулого століття М.Попович, вказує на історію України, бо справді – наша історія була більш червоною ніж “коричневою”. Хоча надто багато спільного є між тими кольорами... Безсилля гуманітаріїв, та й інших людей, перед тією страшною навалою і стало темою кремезного тому.
Треба зазначити широту погляду, величезну кількість нових і цікавих фактів, які наводить автор у власній праці. Блискуча ерудиція, посилання на художню літературу, вказують на неабияке бажання автора самому розібратися і в собі і в тому, що творилося навколо. Окремо треба сказати про цікавий підбір фотографій – багато з них показують те “червоне століття” в цікавих ракурсах.
Починаючи книгу жовтневим переворотом 1917 року, автор саме підкреслює – штучні намагання відійти від тієї важливої дати, зробити вигляд, що на Україну та подія вплинула лише зовнішньо, і лише згубно – не вірні. Справді – необхідно розглянути наше життя в контексті реальних впливів, без ідеологічного ангажування, яке доволі часто зустрічається.
Розгляд дражливої теми – єврейських погромів в часи визвольних змагань 1917-1921 років, надто цікавий. Гадаю, що авторове вказування на вади С.Петлюри і інших українських діячів, є слушними. Особливо, коли М.Попович пише про “літання їх у хмарах”. Треба зазначити, що подібне “літання” продовжується до сьогодні. На превеликий жаль, досі відсутні ремінісценції на те, що саме подібне “літання в хмарах”, призвело в майбутньому до насторожуваного ставлення євреїв до українського визвольного руху. А українців або до примітивного антисемітизму, або до “літаючого” навіть не в хмарах, а в поза обрійних далях, наївного філосемітизму. Це мрійництво і антипрактицизм до сьогоднішнього дня, на нашу думку, заважають українському суспільству. Прикладом – вже майже рік, нова “помаранчева” влада, приймає добрі заяви стосовно однозначно ксенофобської діяльності МАУП. Проблема полягає в тому, що нажаль, заяви діячів МАУПу є не лише антисемітськими, а й антиафриканськими, антиросійськими, антипольськими, гомофобськими й таке інше – чомусь влада переймається лише антиєврейськими заявами. Не думаю щоби інші групи нашого народу не зверталися стосовно діяльності МАУП. Здається влада вважає абстрактне “єврейство” доволі впливовим у світі, і думає, що якщо з євреями все буде гаразд, інші групи можна зневажати... Але перейдемо до мрійництва. В тому і проблема, що насправді від влади і впливових людей, потрібні не заяви (які приймав і С.Петлюра), а реальні дії. До речі С.Петлюра допомагав багатьом євреям. Однак, нажаль цього замало. Питання в тому, щоби засудити, так би мовити “своїх”, питання в тому, аби загнати антисемітизм та ксенофобію в глухий, маргінальний кут. А тут відразу виникає якийсь дивний психологічний викрутас. Представники українського руху починають пояснювати, що він занадто слабкий аби втрачати “радикалів”. Те, що той рух мав би посилитися за рахунок національних меншин, як то робиться у всьому цивілізованому світі (а не за рахунок хворих людей), чомусь не приходе до голови, тим діячам. Сподіваємось ця вада таки пройде.
Книга заслуговує на уважне обговорення, сподіваємося воно почнеться в українському суспільстві. Найближчим часом ми розмістимо більш повну рецензію на цю корисну книгу.
Оголошення
Дивитися всіОстанні Новини
-
«Вчимося з минулого – діємо заради майбутнього». Навчання про історію Голокосту та права людини. Семінар у Литві
З 15 по 19 червня 2026 року Інститут ім Ольги Ленгель (TOLI) у партнерстві з Міжнародною комісією з оцінки злочинів нацистського та радянського окупаційних режимів у Литві та Єврейською громадою Литви організували у Вільнюсі п'ятиденний семінар «Вчимося з минулого – діємо заради майбутнього: викладання про Голокост та права людини». Програма об'єднала освітян з Литви, України та Польщі, щоб поглибити своє розуміння Голокосту, антисемітизму, прав людини та ефективних методів викладання цих проблем.
[Докладніше] -
«Один камінь – одне життя: 80 каменів спотикання для Києва» Чищення Каменів спотикання
11 червня 2026 року перехожі помітили, що два Камені спотикання яскравіше заблищали, і біля них зʼявились свіжі жовті квіти. Це тому, що їх почистила група з чотирьох студентів, дослідниці та інших охочих активістів.
[Докладніше] -
Зустріч дослідницьких команд проєкту «Один камінь – одне життя: 80 каменів спотикання для Києва»
9 червня 2026 року у Києві, у приміщенні інформаційно-виставкового центру Національного музею Революції Гідності відбулася фінальна зустріч дослідницьких команд міжнародного проєкту «Один камінь – одне життя. 80 Каменів спотикання для Києва». Шість команд, десятки юних дослідників, багато розмов, відкриттів і натхнення. А ще — неймовірні спікери: Олександр Воронюк, Надія Уфімцева та Анатолій Подольський, які допомогли нам по-новому подивитися на історію, людські долі та пам’ять.
[Докладніше] -
Відкриття Каменя спотикання на честь Лії Бубнової
3 червня 2026 року в рамках проєкту «Один камінь – одне життя. 80 Каменів спотикання для Києва» на вулиці Бульварно-Кудрявській встановили 16-й Камінь спотикання у столиці — на честь Лії Бубнової, київської аптекарки, мами і дружини, єврейки, яка загинула у 1941 році у Бабиному Яру. Проєкт ініційований Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kyjiwі реалізований Українським центром вивчення історії Голокосту у співпраці з КМДА
[Докладніше] -
«Музейні практики й трансформації у висвітленні Другої світової війни».
27-28 травня 2026 року Національний музей історії України у Другій світовій війні за фінансування фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (Берлін, Німеччина) провів дводенну міжнародну конференцію «Музейні практики й трансформації у висвітленні Другої світової війни».
[Докладніше]




